ТАЄМНИЦЯ ЧОРНОГО ОЗЕРА
Леся Воронина
Того ранку я вперше поїхала з татом на пташиний базар купувати рибок. Я весь час боялася, що рибок там не буде, а продаватимуть самих пташок. Та виявилося, що на базарі повно усяких звірів. Якась гладка тітонька тримала в руках кошика з малесенькими цуциками й голосно примовляла:
Справжні японські кишенькові собачки! Найкращий друг у сучасній квартирі! Жити може в рукавичці! Гавкає дуже тихо. Сусіди не сваритимуться. І харчів мало їсть. Купуйте! Кишеньковий друг людини економно й модно!
Я все стояла й роздивлялася отих економних цуциків, але тато потяг мене далі. І раптом ми обоє спинились, мов укопані. Навпроти нас за прилавком стояв носатий дядько в засмальцьованому піджаку, а перед ним у великій банці сиділи... дві білі жаби. Так, справді, жаби були зовсім білі, з рожевими очима, а в усьому іншому -точнісінько такі, як їхні зелені родички.
Дядько вдоволено всміхнувся, підніс брудного пальця і сказав:
О! Досягнення сучасної науки! Купуйте! Недорого віддам за долара!
Тато стояв з розкритим ротом. Я й сама відчула, що від подиву роззявила рота. Але тут тато стріпнув головою й дуже ввічливо спитав у дядька:
А навіщо нам біла жаба?
Та ви що? Радість дитині яка! Скрізь жаби зелені, а в неї біла буде! Не сумнівайтеся! Купуйте!
І тато якось розгублено простяг дядькові гроші.
Та беріть уже дві, до пари. Щоб їм сумно не було, сказав дядько і вправно запхав у поліетиленовий пакет двох білих жаб. Потім подмухав у пакет: Щоб їм дихати було чим, і тицьнув мені в руку.
Тату, а рибки? раптом згадала я і з жахом подумала, що замість омріяних рибок в акваріумі сидітимуть ці дві страшнючі жаби, а може, ще й кумкатимуть, як на болоті.
З рибками, Олю, тепер нічого не вийде. Як вони житимуть в одному акваріумі з жабами? сумно сказав тато. Він уже й сам, мабуть, був не радий, що піддався на вмовляння дядька.
Але тут мій погляд спинився на одній жабі, і я мало не зойкнула з переляку: вона підморгнула мені своїм банькатим рожевим оком.
«Та ні, не може цього бути, подумала я. Жаби не можуть отак по-змовницьки підморгувати! Це мені просто привиділося».
Та жаба й далі пильно дивилася мені в очі, а тоді я раптом ясно почула в себе в голові:
Не бійся! Ми тобі все пояснимо. Тільки віднеси нас до Чорного озера. Скоріше!
Я вражено глянула на тата, але він, здається, нічого не помітив. А в голові моїй знов озвався роздратований голос:
Швидше! А то ми тут задихнемося!
І я слухняно попросила тата:
А можна, я випущу жаб на волю? Шкода їх. Адже відпускають навесні пташок...
Олю, ми ж їх тільки-но купили, образився тато.
Та я не відступала:
Ну й що? Ти ж мені їх подарував. І тепер я можу робити з ними, що схочу. Ти ж мене сам учив берегти природу.
Тато здивовано глянув на мене. Потім перевів погляд на жаб. А ті, ніби почувши нашу розмову, полягали на дні поліетиленового кулька й позакочували великі рожеві очі.
Господи, дивитися на них гидко. Ще й додому не довеземо. Мабуть, і справді відпусти їх, коли хочеш. Теж мені, досягнення науки! згадав тато слова носатого дядька, махнув спересердя рукою й пішов додому.
А я, притискаючи кулька до грудей, мов навіжена, кинулася бігти в бік Чорного озера. Добре, що воно було зовсім недалечко, посеред величезного занедбаного парку.
Тепер, восени, коли листя з дерев поопадало, людей тут було зовсім мало. Де-не-де на березі озера куняли над вудочками сонні рибалки, а вода в ньому й справді була чорна й каламутна.
Я присіла навпочіпки біля куща бузини й швидко розв'язала вузол на кульку. В ту ж мить жаби, немов пружини, повистрибували на землю. Кілька секунд вони посиділи, тяжко дихаючи й кліпаючи банькатими очима. А тоді, як за командою, зіп'ялися на задні лапки, і я побачила, що на черевцях у них прилаштовані замки-блискавки.
Допоможи нам скинути з себе цю погань! знову почулося в моїй голові.
І я слухняно нахилилася й обережно розстебнула замок на животі в однієї, а потім у другої жаби. Подумки я впіймала себе на тому, що вже ні з чого не дивуюся.
Біла жаб'яча оболонка розпалася на дві половинки, мов гороховий стручок, і впала на сухе листя мені під ноги. Переді мною стояли двоє невеликих кошлатих чоловічків. Вони були вкриті зеленим хутром, схожим на жабуриння. Очі їхні світилися яскравим жовтим світлом, а на голові стирчали маленькі зелені вушка. Немов ріжки. Найбільше мене вразили їхні носи довгі й рухливі, як хоботи.
Мене звуть Дрон, озвався один чоловічок. Я помітила, що в нього з-під зеленого хутра випинається чимале черевце.
А я Круць, тихо промовив другий.
Він був якийсь понурий і боязкий. Весь час озирався й сумно ворушив довгим носом-хоботом, немов принюхуючись до небезпеки.
Добре, на цьому урочисту частину закінчено, нетерпляче затупцяв на місці пузатенький Дрон. Про тебе ми все знаємо. Так що можеш нічого не розповідати.
Звідки?! нарешті здивувалась я.
Ми вас усіх наскрізь бачимо, зневажливо махнув ручкою Дрон і, як мені здалося, зверхньо примружив очі.
Тобто як це наскрізь? злякалася я.
Та просто ми читаємо ваші думки, от і все, якось вибачливо пояснив Круць.
«Тільки цього мені бракувало, подумки вжахнулась я. Двоє якихось волохатих пуголовків можуть прочитати будь-яку мою думку! Треба думати тільки про гарне й шляхетне, вирішила я. Наприклад, про те, як я підібрала на смітнику шолудиве цуценя, як віддала бутерброда голодному котові. А ще я сьогодні поступилася місцем якійсь бабці в трамваї. Правда, виявилося, що вона була п'янюча і весь час співала сороміцькі пісеньки».
І тут, як навмисне, мені в голову полізли ті дурнуваті віршики.
Нічого собі дитинка нам трапилася, уїдливо зареготав Дрон і задоволено почухав черевце.
Ви що, знущаєтеся з мене?! крикнула я. Ну то й залишайтеся тут самі. А я пішла додому. Шукайте собі інших рятівників!
Я й справді повернулася і хотіла вже йти геть. Ненавиджу, коли з мене сміються.
Ой, ой, ой! Ми дуже злякалися... Не кидай нас напризволяще, люба дівчинко! Ти єдина наша надія!
Я глянула на гладкого Дрона й побачила, що він нахабно шкіриться. Зуби в нього виявилися яскраво-оранжеві. Як у нутрії.
Але тут мій погляд упав на Круця. І я вражено спинилася. Маленький волохатий чоловічок тихо схлипував, сльози бігли з його жовтих очей, а хоботок смішно посмикувався.
Я враз забула про образу й нахилилася над нещасним носатим чоловічком. Мені схотілося взяти його на руки й притулити до себе, як кошеня.
Мабуть, Круць прочитав ці мої думки, бо з жалю до себе захлипав ще голосніше.
Дрон вмить споважнів, підійшов до плаксія і якось винувато поторсав його за плече. Той трохи заспокоївся.
Нічого собі подорож у нас вийшла, раптом зовсім іншим голосом сказав черевань. Скільки було надій, скільки експериментів... А все скінчилося брудною баюрою, він махнув лапкою в бік Чорного озера, і тим, що нас упіймав перший же п'яниця-браконьєр. Звичайною авоською. Ось що найганебніше.
Може, ви мені врешті розповісте все нормально, по-людському, попросила я Дрона й схаменулася в цій ситуації «по-людському» розповісти було просто неможливо.
Та уїдливий черевань цього разу ніби не звернув уваги на дурницю, яку я змолола. Він замислено поворушив хоботом, а потім якось по-особливому глянув на мене.
«Просвічує мою нещасну голову, як рентгеном», ще встигла подумати я і відчула, що зі мною коїться щось незрозуміле. Я ніби почала виходити зі свого тіла. Це тривало якусь мить. І раптом побачила себе збоку. Цибата чорнява дівчинка із зеленими очима сиділа на горбочку, встеленому сухим листям. Здавалося, що вона мріє про якісь дівочі дурниці. Але я знала: це лише моя порожня луска, машкара. Сама я, невидима й безтілесна, стою поруч і очей не можу відвести від своєї покинутої оболонки.
Я вискочила зі свого тіла так само, як ці малі волохаті покручі зі своїх жаб'ячих комбінезонів.
Гей! почула я голос Дрона. Не бійся. Цей фокус уміють робити усі наші.
Ваші? Хто?
Зараз ти все побачиш сама. А чи зрозумієш це вже інша справа. Вредний Дрон зробив знак Круцю, і вони вправно почали натягати на себе жаб'ячі костюми.
Раз! І блискавка защібнута. Переді мною знову сиділи на землі дві білі лупаті жаби. І тут я не витримала, наче тепер це було найважливіше, і спитала:
А чому ви білі? На вас же одразу звертають увагу.
Знайшла про що питати. Ну... творча невдача, забубонів Дрон. Щось там не вийшло з барвниками. І потім водичка у вас... сірчана кислота навпіл з мазутом. Дивно, як ваші нещасні жаби тут виживають.
Екологічні мучениці, докинув Круць, і голос його зрадливо затремтів.
Ну підбери ти свої соплі! гарикнув пузань на свого сентиментального товариша. Тут ціла цивілізація гине, а йому якихось жаб шкода!
Як це гине? вражено спитала я.
А отак! Гаплик вашій цивілізації. Йолопи нещасні! Самі винні. Дивно, що ви ще не все зжерли й отруїли. Теж мені «царі природи»! Тьху! Дрон спересердя хотів плюнути, але замість того з його рота вилетіла якась довга рожева стрічка й зачепилася за гілку бузини.
Ну от, бачиш, вічно ти сердишся, лаєшся, а тепер в тебе відлетів язик. Я ж казав, що костюми ще не готові. І взагалі на цю планету летіти було небезпечно, запхинькав Круць.
Та Дрон, який тепер не міг сваритися вголос, перейшов на телепатичні лайки.
В голові у мене задзвеніло, і я почула:
То що, так і будеш ґав ловити? Ну пришельці ми, ну з високорозвиненої цивілізації. Хотіли допомогти «друзям по розуму». От і вклепалися у цю брудну баюру.
Бідолашна наша тарілка лежить на дні болота. Ніякими силами витягти ми її звідти не можемо, жалібно додав Круць. І крім п'яниць ми тут нікого не зустріли. Намагалися полагодити двигун все марно!
А коли наважилися вийти на поверхню, тут-таки попалися тому носатому ханизі.
«Ну й жаргончик у цих прибульців», подумала я. І одразу ж Дрон визвірився на мене:
А ти що думала? На цьому озері ще й не таке почуєш. Ми, видатні вчені, автори трансгалактичних проектів, винахідники міжзоряних телепатичних струменів! Ми були продані на смердючому аборигенівському базарі за пару жалюгідних зелених папірців! Я відчула, що Дрон, якби міг, заскреготав би подумки зубами.
Ну чому жалюгідних? Це ж валюта долари! спробувала втішити я розгніваного вченого. Та відчула, що його аж тіпає від люті й приниження, і вирішила більше не ятрити йому рани.
Ходімо! похмуро мовив Дрон. Він чомусь вважає, що ти зможеш нам допомогти.
Круць враз перестав зітхати й жалітися і суворо промовив:
Так! Я в цьому впевнений. А ти, Дрон, не ображайся на мене, просто цинік! І Круць рішуче стрибнув у воду. Дрон махнув лапкою і подумки наказав мені:
За мною! і теж шубовснув у чорну каламуть.
Подумки я здригнулася, передчуваючи холодну купіль, але, занурившись у воду, не відчула нічого. «Ага! Я ж зовсім забула тепер я привид...»
На дно Чорного озера ми спустилися дуже швидко. Дві білі жаби пливли попереду, смішно дриґаючи лапками, а я ледве розрізняла їх серед каламутної води. І коли вони спинилися й присіли на краю якогось маленького круглого предмета, я спершу не зрозуміла, що це і є космічний апарат посланець могутньої цивілізації.
Я мало не зареготала. Цей міжгалактичний корабель був схожий на звичайну пластмасову тарілочку з іграшкового сервізу. Тарілка була вкрита мулом і грязюкою і вже наполовину вгрузла у дно.
Дрон нахилився і натиснув на якусь невидиму кнопку. Зверху відкрився маленький люк, і Дрон з Круцем спритно пострибали всередину. Я, мов прозора хмаринка, просочилася за ними.
Нутрощі тарілки були дивні. Жодних меблів там не було. Лише на стелі я помітила два гаки.
Ми на них спимо, пояснив мені Круць.
На чому? не зрозуміла я.
Почепившись ногами за гачки. Головою донизу.
Навіщо?
Це для того, щоб у польоті, який часом триває довгі роки, не старіти.
Як? Невже все так просто? Для того, щоб зберегти вічну молодість, треба просто спати догори ногами, як кажан?
Так! Це перша таємниця, яку ми тобі відкрили, озвався Дрон. А тепер до діла. Поглянь, це і є наш надпотужний двигун. Дрон заговорив поважно, навіть урочисто.
Ось він! Круць показав на блискучий плаский предмет розміром з ніготь на мізинці. Я придивилася й зойкнула з подиву:
Та це ж звичайна сонячна батарейка!
Так! Але чому звичайна? Це один з найвидатніших винаходів нашої цивілізації. Хоча що ти в цьому розумієш?
Заждіть! Я просочилася крізь люк і за мить вже стояла на березі біля свого покинутого тіла.
Я знову з цікавістю поглянула на себе збоку. Треба сказати, що картина була невтішна: порожні, вирячені очі, роззявлений рот, розкудлане чорне волосся на голові. Але треба було поспішати. Я зосередилася і уявила, як входжу в свою оболонку. Так, як Круць і Дрон залазять у свої жаб'ячі костюми. І в ту ж мить відчула, що в мене страшенно свербить у носі.
«Ну от, ще й застудилася», встигла подумати я і побачила, як до мене підстрибують двоє білих жаб.
Куди ти втекла? обурено закричав на мене Дрон.
Невже ти злякалася? докірливо приєднався до нього Круць.
Але я не розгубилася. Швидко розстебнула годинника в себе на руці, підчепила кришечку ззаду і витрусила на долоню маленьку сонячну батарейку. Точнісінько таку, яка лежала у зелених чоловічків у тарілці. Тільки моя була нова.
Звідки? Звідки це у тебе? Круць вражено лупав рожевими очима.
Та в нас їх повно. Як бачите, не такі вже ми й відсталі. Просто вам не пощастило потрапили ви на дно брудного Чорного озера й чули розмови місцевих п'яничок.
Але інопланетяни мене не слухали. Мов заворожені вони дивилися на батарейку, що лежала на моїй долоні.
І ти зможеш віддати нам ЦЕ? несміливо озвався Круць.
Так, будь ласка, і я простягла йому батарейку.
Вибач, подумки перепросив мене Дрон. Я помилився. Виявляється, ви не такі вже й безнадійні. Прощавай, Олю! Зараз нам треба відлітати. Але ми повернемося. Неодмінно.
Як же ви мене знайдете?
Не хвилюйся, тепер ти зможеш спілкуватися з нами на будь-якій відстані. Вважай, що це тобі подарунок від нас. Передавати думки набагато простіше, ніж керувати космічними апаратами.
Я не встигла нічого відповісти. Як видно, Дрону і Круцю хотілося якнайшвидше відлетіти додому. Вражень від першого візиту на Землю їм було цілком досить. Вони помахали на прощання лапками й шубовснули у воду.
За кілька хвилин я побачила, як над озером засвітилася малесенька зелена цяточка. Вона піднімалася все вище і вище вгору, аж поки не зникла серед сутінків, які вже опустилися над Чорним озером.
Я стріпнула головою. Невже все це було насправді? Я зустрілася з представниками позаземної цивілізації? Але ж я так нічого й не встигла дізнатися про них.
Я похнюпилась і повільно пішла з парку. Але тут у мене в голові залунало:
Не журись! Ми прилетимо. І дуже скоро. Через місяць або через рік. Ти тільки чекай.
Відтоді я щодня стою на голові на всякий випадок, щоб не старіти. Треба ж дочекатися інопланетян!
|