ПЕРЕВТІЛЕННЯ
Сарамаго Ж. Перебои в смерти: Роман/ Жозе Сарамаго; [пер. с порт. А. Богдановского]. М.: Эксмо, 2006. 256 c.
Чи був він твариною,
якщо музика так хвилювала його?
Франц Кафка. «Перевтілення»
Це не Кафка. Це Жозе Сарамаго з його дивним світом. Тут немає фантастики в звичному розумінні цього слова, тож любителі фей, чаклунів, володарів перстнів можуть шукати іншої поживи для читання. Тут буденність із романтичною історією: є двоє, між якими спалахують почуття, є собака мовчазний свідок їхньої приязні, є таксі, театр, віоленчель, готель, пюпітр... А ще мільйон інших людей вони живуть, працюють, сплачують у державну скарбницю податки. Ще є король, прем’єр-міністр, єпископ і королева на смертнім одрі. А в тієї державі, де є король, прем’єр-міністр, єпископ, королева на смертнім одрі й мільйон інших людей з тими двома закоханими, є сусіди, які зрідка заздрять їм, виступають проти них війною чи по-дружньому підписують різні угоди з королем, прем’єр-міністром, єпископом, королевою...
Ні, з королевою вже нічого не підписують.
У двохсот п’ятидесяти шести сторінках книжки португальця Жозе Сарамаго «Перебои в смерти» вражає кількість життєвих картинок, які близькі сучасній дійсності, художник слова малює їх фарбами іронії, алегорії, гіпербол. Для політиків, журналістів, церковників, лікарів, представників ритуальних послуг і послуг страхування у нього є вдосталь сатири різних відтінків та гостроти, а церковну мораль з її віковічними цінностями він зображує, переважно глузуючи з неї.
Власне, глузування над релігією, зокрема, над католицькою церквою, у Сарамаго не випадкове. За такі його «погляди» він отримав Нобелівську премію у 1998 році за скандальну книжку з промовистою назвою «Євангеліє від Ісуса». Однак, насміхаючись над «церковщиною», письменник не заперечує істинні цінності життя. Часом за іронією важко помітити сум Сарамаго за тим, як
справжнє зміліло, «збуденнилося» через людську байдужість, корисливість, недалекоглядність, лінь.
У романі пан Жозе, маючи письменницьку силу, персоніфікує смерть. І смерть вчиться відчувати жаль і гнів, усміхатися й мріяти, чути музику і гавкіт собаки... Здавалося, в неї, яка споконвіків вкорочує життя довгою кістлявою косою, не може бути компромісів. Але чомусь вона бере більш як на півроку відпустку і люди перестають помирати. Саме тому згадувана королева на смертнім одрі тільки була, а ніяк не віддавала Богу душу. Хоча, окрім відміни смерті, нічого не змінилося люди старіли, хворіли, потрапляли в аварії, вживали наркотики. Хворі страждали, старі, які вже були напівмертві, благали кінця, зранені у катастрофі стікали кров’ю, і не вмирали.
Заплющивши на мить очі, можна уявити себе над країною, в якій розгортаються ці незвичайні події видно розгублений натовп, його дику радість, яка з часом змінюється на паніку, зажерливих політиків, «спритних» на сенсації журналістів. А в тому безладі талановитий музикант, який не просто чує, а мов бачить музику: прекрасну, зворушливу, часом недосяжну. Він із неабиякою наполегливістю відточує свою майстерність. Коли не брати до уваги керівника оркестру, то єдиним критиком віолончеліста є собака. І тут з’являється вона...
Якщо читати «Перебои в смерти» у транспорті, то мова насичена образами, вишукана, солодка, як виноград, перетворюється на запилюжений базарний ізюм. Читачу спочатку доведеться звикати до великих абзаців, складних конструкцій з численними комами, крапками з комами, двокрапками, тире. Не знаю, який Сарамаго на португальській, однак російською він «звучить».
У романі перевтілення відбуваються із сарамагівськими персонажами віолончелістом, смертю, косою й іншими, а так наче й сам письменник прагне змін, хай навіть йому вісімдесят із лишком.
|